Право власності: європейський досвід та українські реалії


ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ позовна давність щодо кредитних коштів і процентів, повернення яких визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу. На це звернув увагу Верховний Суд України у своїй постанові від 19.03.2014 №6-20цс14, текст якої друкує газета "Закон і Бізнес".

Верховний Суд України
Іменем України
Постанова


19 березня 2014 року, м. Київ №6-20цс14
Судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України в складі:
головуючого — Яреми А.Г.,
суддів : Балюка М.І., Барбари В.П., Берднік І.С., Григор’євої Л.І.,
Жайворонок Т.Є., Колесника П.І., Лященко Н.П., Патрюка М.В.,
Сеніна Ю.Л., Сімоненко В.М. Гуменюка В.І., Ємця А.А.,
Онопенка В.В., Охрімчук Л.І., Шицького І.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Родовід Банк» до Особи 17 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за заявою Особи 17 про перегляд Верховним Судом ухвали Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4.11.2013,

ВСТАНОВИЛИ:

25 березня 2013 року ПАТ «Родовід Банк» звернулось до суду з позовом до Особи 17 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Свій позов обгрунтовувало тим, що 27.12.2005 між ПАТ «Родовід Банк» і Особою 17 укладено кредитний договір №*, за умовами якого остання отримала кредит у розмірі $15537 для придбання транспортного засобу з кінцевим терміном повернення до 27.12.2010 та зі сплатою процентів за користування кредитом. Ураховуючи те, що Особа 17 не виконала належним чином своїх зобов’язань за кредитним договором, у зв’язку із чим виникла заборгованість, банк просив стягнути з відповідача на його користь: заборгованість за кредитом у розмірі $4816,12, яка утворилась за період з 10.01.2006 до 27.12.2010; проценти за користування кредитом у розмірі $1038,79, нараховані за період з 10.01.2006 до 27.12.2010; пеню за прострочення сплати кредиту в розмірі $4436,22 за період з 10.01.2006 до 16.01.2013; пеню за прострочення сплати процентів у розмірі $963,24 за період з 10.01.2006 до 16.01.2013; 3% річних за прострочення сплати кредиту в розмірі $416,85 за період з 10.01.2006 до 16.01.2013; 3% річних за прострочення сплати процентів у розмірі $90,81 за період з 10.01.2006 до 16.01.2013. Рішенням Солом’янського районного суду м.Києва від 16.05.2013, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м.Києва від 2.10.2013, позов ПАТ «Родовід Банк» задоволено частково: стягнуто з Особи 17 на користь ПАТ «Родовід Банк» заборгованість за кредитним договором у сумі $5854,91 та штрафні санкції в сумі 16686,59 грн., у решті позову відмовлено; стягнуто із Особи 17 на користь ПАТ «Родовід Банк» судовий збір у розмірі 634,85 грн. Ухвалою ВСС від 4.11.2013 відмовлено Особі 17 у відкритті касаційного провадження у справі.

У заяві про перегляд судових рішень Особа 17 порушує питання про скасування ухвали ВСС від 4.11.2013 й направлення справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції з підстав неоднакового застосування касаційним судом норм матеріального права, а саме: ч.3 стст.254, 256—258, чч.1, 5 стст.261 та 1050 Цивільного кодексу. На обгрунтування заяви Особа 17 додала постанови Вищого господарського суду від 12.12.2012 та 7.03.2013, в яких, на її думку, по-іншому застосовані зазначені норми матеріального права.

Ухвалою ВСС від 17.02.2014 справу допущено до провадження Верховного Суду в порядку гл.3 розд.V Цивільного процесуального кодексу.

Перевіривши матеріали справи та наведені в заяві доводи, судові палати у цивільних та господарських справах ВС вважають, що заява підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст.353 ЦПК ВС переглядає судові рішення у справі виключно з підстав і в порядку, встановлених цим кодексом.

За положеннями п.1 ч.1 ст.355 ЦПК, підставою для подання заяви про пере­гляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло за собою ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. За змістом ст.3604 ЦПК, суд задовольняє заяву про перегляд справи ВС і скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстави, передбаченої п.1 ч.1 ст.355 ЦПК, якщо встановить, що судове рішення є незаконним. У справі, яка переглядається, судами встановлено, що 27.12.2005 між Відкритим акціонерним товариством «Родовід Банк», правонаступником якого є ПАТ «Родовід Банк», і Особою 17 укладено кредитний договір №*, за умовами якого відповідач отримав кредит у розмірі $15537 для придбання транспортного засобу з кінцевим терміном повернення кредитних коштів до 27.12.2010 та зі сплатою процентів за користування кредитом. Згідно з пп.3.1, 3.3 кредитного договору позичальник зобов’язувався: починаючи з місяця, наступного за звітним, щомісяця до 10 числа (включно) кожного календарного місяця, частково погашати заборгованість за кредитним договором у сумі $259 на рахунок, указаний у п.1.3 цього договору, шляхом внесення коштів готівкою чи перерахування їх зі свого поточного рахунку; сплачувати банку нараховані проценти за користування кредитом щомісяця до 10 числа (включно) кожного календарного місяця, наступного за звітним, а також 27.12.2010 або в день повного дострокового погашення заборгованості за кредитом. Датою сплати заборгованості за процентами є день зарахування коштів на рахунок, указаний у п.1.6 цього договору. За порушення строків повернення кредиту чи сплати процентів позичальник зобов’язувався сплачувати банку за кожен день пеню в розмірі подвійної процентної ставки, установленої п.1.5 цього договору, від суми простроченого платежу (п.3.9 кредитного договору). Пунктами 5.2 і 5.3 кредитного договору передбачено право банку в разі недотримання позичальником умов цього договору вимагати дострокового його розірвання, повернення одержаного кредиту, сплати нарахованих за ним процентів, відшкодування збитків, заподіяних банку внаслідок невиконання або неналежного виконання позичальником умов цього договору. Додатковою угодою від 10.11.2008 до кредитного договору №* сторонами було погоджено збільшення процентної ставки за кредитним договором до 16% річних.

Для забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором 27.12.2005 між сторонами укладений договір застави транспортного засобу — автомобіля «Форд Фіеста», 2005 року випуску, ре­єстраційний №*.

Суди встановили, що зобов’язання за кредитним договором позивач виконав, надавши Особі 17 кредитні кошти в повному обсязі, що підтверджується заявою про видачу готівки від 27.12.2005.

Однак вона взятих на себе зобов’язань за кредитним договором належним чином не виконала, не сплативши процентів за користування кредитними коштами, не повернувши чергових сум отриманого кредиту та не погасивши всієї суми кредиту. Задовольняючи частково позов кредитора, суд першої інстанції, з яким погодилися суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив із того, що відповідачка взятих на себе зобов’язань щодо щомісячного погашення кредиту та сплати процентів не виконала, у зв’язку із чим утворилась заборгованість за користування кредитом. При цьому доводи Особи 17 про сплив позовної давності, щодо застосування якої вона заявляла, суд визнав необгрунтованими, дійшовши висновку, що визначені в договорі строки платежів у погашення кредиторської заборгованості не є окремими грошовими зобов’язаннями перед банком, а є складовою єдиного грошового зобов’язання з повернення суми отриманого кредиту та сплати процентів, строк виконання якого є єдиним і визначений датою 27.12.2010, а тому з цієї дати обчислюється строк позовної давності. Разом із тим у наданих для порівняння судових рішеннях у справах, які виникли з подібних правовідносин — про стягнення заборгованості за кредитним договором, а саме: у постановах ВГС від 12.12.2012 та від 7.03.2013 — суд касаційної інстанції, застосовуючи ч.3 ст.254, ч.5 ст.261, стст.256, 257, 267 ЦК, дійшов висновку про те, що оскільки в кредитному договорі передбачено, що його виконання здійснюється частинами відповідно до графіка погашення кредиту, то початком перебігу позовної давності для стягнення кредиту й процентів за користування кредитом є день, коли боржник повинен був сплатити черговий платіж, однак не сплатив його, а тому загальна позовна давність застосовується до кожного щомісячного простроченого платежу, який був визначений у договорі графіком платежів. Таким чином, суди касаційної інстанції допустили неоднакове застосування норм матеріального права, а саме: ч.3 ст.254, стст.256—258, чч.1, 5 ст.261, ст.1050 ЦК.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, які призвели до ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, судові палати у цивільних і господарських справах ВС виходять із такого. Відповідно до ст.1054 ЦК за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти (ч.1 ст.1048 ЦК). Договір є обов’язковим для виконання сторонами (ст.629 ЦК).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків (ч.1 ст.626 ЦК).

Визначення поняття «зобов’язання» міститься у ч.1 ст.509 ЦК.

Відповідно до цієї норми зобов’язання — це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Згідно з нормою ст.526 ЦК зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог — відповідно до звичаїв ділового обігу або інших вимог, що звичайно ставляться.

У разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов’язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст.611 ЦК). Порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання) (ст.610 ЦК). Одним із видів порушення зобов’язання є прострочення — невиконання зобов’язання в обумовлений сторонами строк. При цьому в законодавстві визначаються різні поняття — як «строк дії договору», так і «строк (термін) виконання зобов’язання» (стст.530, 631 ЦК).

Якщо в зобов’язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).

Як убачається з матеріалів справи, сторони встановили як строк дії договору — до повного погашення позичальником заборгованості за кредитами та процентами за користування ними (п.7.6 кредитного договору), кінцевий строк повернення кредиту — до 27.12.2010 (пп.1.1; 3.2 кредитного договору), так і строки виконання зобов’язань зі щомісячним погашенням платежів — щомісяця до 10 числа включно кожного календарного місяця для основної заборгованості (п.3.1 кредитного договору) і для процентів за користування кредитом (п.3.3 кредитного договору). Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у ст.1050 ЦК. Якщо договором встановлений обов’язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст.1048 цього кодексу (ч.2 ст.1050 ЦК). Про правові наслідки порушення зобов’язання боржником йдеться також у ч.1 ст.611, чч.2—4 ст.612 ЦК, чч.1, 2 ст.220 ГК, які передбачають відповідальність боржника.

Перевіряючи доводи заявника в частині застосування судами норм закону щодо позовної давності, судові палати у цивільних та господарських справах ВС виходять із такого.

Як зазначалося вище, сторони встановили як строк дії договору — до моменту виконання сторонами в повному обсязі взятих на себе зобов’язань, так і строки виконання зобов’язань зі щомісячним погашенням платежів, останній з яких у визначеній сумі підлягав виконанню у строк до 27.12.2010. Таким чином, умовами договору погашення кредитної заборгованості та строки сплати чергових платежів визначено місяцями.

Отже, поряд з установленням строку дії договору сторони встановили й строки виконання боржником окремих зобов’язань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов’язання, яке виникло на основі договору. Строк виконання кожного щомісячного зобов’язання, згідно із ч.3 ст.254 ЦК, спливає у відповідне число останнього місяця строку. Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов’язаний його початок (ст.253 ЦК). Відповідно до ст.256 ЦК позовна давність — це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інте­ресу. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (ч.4 ст.267 ЦК). Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у 3 роки (ст.257 ЦК).

Для окремих видів вимог законом встановлено спеціальну позовну давність. Зокрема, ч.2 ст.258 ЦК передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені). За загальним правилом, перебіг загальної та спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст.261 ЦК).

Так, за зобов’язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч.5 ст.261 ЦК).

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у стст.252—255 ЦК.

При цьому початок перебігу позовної давності пов’язується не стільки зі строком дії (припиненням дії) договору, скільки з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст.261 ЦК). За змістом цієї норми, початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

У справі, яка переглядається, суд установив, що згідно з умовами кредитного договору (пп.3.1, 3.3) позичальник зобов’язаний здійснювати повернення кредиту частинами (щомісячними платежами) у розмірі та в строки, визначені договором, і щомісяця сплачувати проценти за користування кредитом, а також сплатити пеню за порушення строків повернення кредиту та процентів за користування ним. Оскільки умовами договору передбачені окремі самостійні зобов’язання, які деталізують обов’язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов’язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового платежу, а отже, і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення. Таким чином, ураховуючи, що за умовами договору погашення кредиту повинно здійснюватися позичальником частинами до 10 числа кожного місяця, а процентів — кожного 10 числа (включно) кожного календарного місяця, наступного за звітним, у рахунок якого вносяться кошти, то початок перебігу позовної давності для стягнення цих платежів необхідно обчислювати з моменту (місяця, дня) невиконання позичальником кожного із цих зобов’язань. Як установили суди попередніх інстанцій, Особа 17 перестала виконувати щомісячні зобов’язання з погашення кредиту та процентів за користування кредитом, у зв’язку із чим з 10.01.2006 у неї утворилася заборгованість за кредитним договором. У свою чергу банк звернувся до суду з позовом до неї 25.03.2013.

У зв’язку з наведеним висновок суду про початок перебігу позовної давності з 27.12.2010 — з визначеної судом дати закінчення дії кредитного договору — та відсутність підстав для застосування позовної давності до вимог банку про стягнення заборгованих на час звернення до суду платежів грунтується на неправильному застосуванні норм матеріального права, що призвело до ухвалення незаконного рішення. Отже, аналізуючи умови договору сторін і зміст зазначених правових норм, доходимо висновку про те, що у разі неналежного виконання позичальником зобов’язань за кредитним договором позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів і процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежа. Аналогічні висновки містяться в постановах ВГС від 12.12.2012 та 7.03.2013.

Оскільки неправильне застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права призвело до неправильного вирішення справи, то відповідно до чч.1, 2 ст.3604 ЦПК судове рішення підлягає скасуванню з направленням справи на новий касаційний розгляд. Керуючись стст.3602, 3603, 3604 ЦПК, судові палати у цивільних та господарських справах ВС

ПОСТАНОВИЛИ:


Заяву Особи 17 задовольнити.
Ухвалу ВСС від 4.11.2013 скасувати і справу передати на новий касаційний розгляд.
Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п.2 ч.1 ст.355 ЦПК.
За матеріалами газети " Закон і Бізнес ", із з повним текстом новини та постанови Верховного Суду України у цій справі можна буде ознайомитися на офіційному веб-сайті
http://zib.com.ua/ua/print/84434-pravova_poziciya_verhovnogo_sudu_ukraini.html